Українців уже нічим не здивуєш, або Як Спортик у майбутнє літав
Спортик зʼєднав проводки і на екрані зʼявився напис «Hello».
«Не так», - подумав хлопець і ляснув по залізному корпусу. Монітор на секунду мигнув і привітався українською: «Доброго дня». Спортик був дуже задоволений своєю роботою – нарешті його машина часу була вже повністю готова. Хлопець давно мріяв зазирнути в майбутнє, але ніяк не міг обрати відповідний час, але гол Фернандінью на 118-й хвилині матчу запалив в його голові промінчик надії. Тепер Спортик запалився ідеєю дізнатись, чи виграють його улюблені «Карпати» турнір, який йому так подобався – «Кубок Первого Канала».
Йому завжди подобалось, як «Динамо» та «Шахтар» обігравали російські клуби, проте його однолітки не завжди розуміли це. Хтось вболівав виключно за свій клуб і бажав поразки іншому навіть у грі з росіянцяма, а дехто, як його «pen-friend» Андрій з Сидорова, взагалі вболівав за московський «Спартак» і малював червоні ромбики на своїх щоденниках. Спортику дуже подобалось відчуття перемоги над «старшим братом», хоч і в товариському турнірі. Його рідний брат поступив в Київ, тому хлопцю доводилось обходитись лише футболом. Хоча, будемо чесними, більшість часу з братом Спортик не рубився у FIFA, а просто сидів і дивився як той грає. Малий навіть думав запустити власний сервіс, на якому люди зможуть дивитися як грають інші, уже була готова і назва - «twotch», але брат сказав, що ніхто таким займатись не буде.
Минулі «Кубки Первого Канала» проходили на початку лютого, тому Спортик вирішив, що 6 лютого 2024 року буде ідеальною датою для путівки. Думки про перемогу «Карпат» настільки запаморочили голову хлопцю, що він і забув, що деталі машини приїхали з-за океану, тому треба вводити спочатку місяць, а потім день…
Спортик з’явився у заздалегідь запланованому місці – за його улюбленим деревом в Дендропарку, щоб не привертати увагу до своєї появи. Теплий пуховик і лижні штани були відразу скинуті, і хлопець, нічого не розуміючи, побрів лісом.
Коли малий вийшов на площу, його побоювання про апокаліптичне майбутнє зникли – голосно лунала музика, люди пили веселящі напої та всіляко відпочивали. Увагу Спортика привернув великий стенд з безліччю чорно-білих фотографій – певно, у майбутньому стався якийсь теракт, проте це було давно, адже люди зовсім його не цурались..
Першою справою хлопця, звісно ж, став похід на футбольний матч. Виявилось, що за 17 років парк сильно змінився, проте величезна карта допомогла Спортику знайти стадіон. Каси арени були закриті («Напевно, бо матч вже почався»), а боковий вхід так і взагалі порожній. Хлопець швиденько пробрався на стадіон – якраз щоб побачити, як якийсь чоловік у військовій формі («Український миротворець, який здійснив подвиг за кордоном?») копає м’яч у центрі поля.
Весь матч Спортик просидів у повному здивуванні – на стадіоні не було вболівальників, хоча сама гра виявилась доволі цікавою. Невже футбол у майбутньому більше нікому не цікавий? «Треба зазирнути до інших видів спорту», – подумав хлопець.
В дитинстві Спортик займався великим тенісом, тому йому не довелось довго думати, з чого починати. Тим більше, як виявилось, дві українських тенісистки грають у фіналі великого міжнародного турніру! Хлопець не звик до того, щоб наші тенісисти взагалі показували хоч якісь пристойні результати, а зараз відразу декілька гравчинь розривають світовий теніс! Серед чоловіків все виявилось не так яскраво, проте Спортик і так був задоволений. Матч був класний, і малий зрозумів, що український теніс зараз на видноті – навіть темношкірий француз карибського походження, що сидів біля хлопця, палко вболівав за свою фаворитку!
Боксом Спортик ніколи не захоплювався, але пропустити такий популярний культурний пласт України він не зміг. У Палаці Спорту якраз проводився черговий вечір боксу, на якому молоді українці проводили бої з іменитими іноземцями. Тут хлопцю було абсолютно все одно на самі поєдинки, адже він побачив братів Кличків, які чомусь завітали на такий простий, як для них, захід. Як виявилось, вони теж прийшли не задля боїв – якийсь український боксер, якого Спортик і не бачив раніше, презентував свої чемпіонські пояси. Малий так і не зрозумів, чого їх так багато і чому всі так радіють, проте побачити Кличків – це вже круто.
Трішки відійшовши від арени, Спортик побачив цікаву картину, яка була йому водночас і знайомою, і такою далекою. У вікні ресторану на Великій Васильківській сиділи Дарійо Срна, Руслан Ротань та Олександр Шовковський. Точніше, сиділи їх трішки солідніші копії – вони начебто і не подорослішали, а просто набрали авторитету. «Круто, якщо усі наші футболісти мають такий вигляд!», – подумав Спортик і постарався уявити свого улюбленого Рикуна ще більш авторитетним.
Тим часом за столом Срна та Шовковський сиділи і просто слухали, а Ротань намагався їм щось активно довести. Здається, він приводив їм якісь аргументи, приклади, проте лиця співрозмовників виказували повну незацікавленість у його словах. Цікаво, що Ротань сидів у формі збірної України – невже він досі грає?!
Наостанок Спортик рішив завітати на волейбольну гру – тут хлопець мав знань ще менше, ніж у боксі, проте, здається, це був важливий матч збірної України. Хлопець бачив декілька заголовків статей у газетних кіосках, проте забоявся заговорити з продавщицею, щоб купити журнал. З того, що він зрозумів – гра буде дуже важкою і, скоріше за все, виграти буде нереально.
Якби не так! Українська команда так швидко знищила суперників, що Спортик навіть не встиг до кінця зрозуміти правила. Також він не зрозумів, чия це футболка з 5 номером висіла зверху арени, неначе в американській НБА. Наприкінці гри вона і взагалі відклеїлась і полетіла вниз, проте ніхто чомусь і оком не моргнув.
Спортивний день малого підходив до кінця, а він так і не дізнався те, для чого прилетів. Повільно, переварюючи усі отримані емоції, Спортик побрів містом з одною метою – пора уже дізнатись, що ж там з «Кубком Первого Канала»…
